| Piccolo3 | Дата: Пт, 28.08.2009, 02:08 | Сообщение # 1 |
Группа: Проверенные
Сообщений: 1369
Награды: 14
Репутация: 77
Статус: Offline
| 2001-Весна-Харків-® patch 1.01
Олександр Лутцаєвський сидів перед монітором і час від часу нажимав на кнопку мишки. Навіть для людини котра повністю не знайома з комп’ютером дії хлопця виявились би беззмістовними. І справді, який сенс можна знайти в пересовуванні ярликів по робочому столі, стиранні і відтворенні даних, запуску і закриттю програм? Але молодого одягненого в елегантний костюмчик, білесеньку сорочку і стильний галстук цікавив не робочий стіл Віндоуса. Його цікавив годинник. Маленький годинник, що розміщався в правому нижньому кутку екрана. Такий годинник був практично на кожному моніторі кожного комп’ютера світу і будь-де він був такий же маленький, сіренький, з чотирма цифрами розділеними двокрапкою, що час від часу помигувала. Але, не його стандартність і непримітність цікавила юнака, він вже з понад годину уважно за ним стежив і стежити йому залишилось чотири хвилини. Про це він також довідався з годинника.
Рівно в сімнадцять тридцять дев’ять Саша виключив комп’ютер, підійшов до дзеркала оглянути себе – молодий хлопець, ростом сто вісімдесяти без декількох сантиметрів і без трьох тижнів вісімнадцяти років. Коротка стрижка, ледь прищурені сірі очі, прямий ніс і вуста, овальний контур обличчя з начисто вибритими щоками, підборіддям і вусами. Самокритично оглянувши себе хлопець не розумів, що в ньому вона знайшла – ні надзвичайною красотою ні якимись особливими рисами він не виділявся. Провівши по собі струєю одеколону він відігнав від себе думки про свою непомітність – сьогодні він і так був взвінчений як ніколи і лишніх сумних думок в голові йому ніяк не треба було. Ще раз оглянувши себе в дзеркалі джентельмен рушив до коридору взуватись.
Вже в метро в нього виникла думка, що він щось забув. Саша почав хаотично перевіряти кишені. Саме головне – невеличка чорна коробочка виявилась в правій кишені і юнак замітно заспокоївся. В лівій кишені знайшлись ключі від квартири і, після декількох секунд, Саша зміг згадати як закривав двері. Знайшовши гаманець в внутрішній кишені хлопець здохнув з полегшенням хоча його так і не залишила думка, що щось не те відбувається. З цією думкою він і вийшов з метро на станції „Наукова”.
Кінцевою ціллю його подорожі було кафе „Жовта субмарина” до якого з легкістю можна було дійти за чотири хвилини. Олександр сповільнив свій крок і вже в котре почав планувати свої майбутні дії в кафе. До вісімнадцятої години залишилось вісім хвилин і сьогодні він хотів бути пунктуальним як ніколи.
В кафе Саша зайшов рівно в шостій. Її він побачив в першу ж мить – вона сиділа за їхнім улюбленим столиком і, як і завжди, пила сік. На відміну від парадного костюма бой-френда вона була одягнута в свою звичайну шкіряну куртку і джинсові штани. Через спинку стільчика була перекинута її сумочка потрібність котрої Саша так і не зміг зрозуміти – всі речі, що там знаходились, можна було з легкістю розмістити по кишеням куртки і джинсів.
Вона сиділа спиною до входу в тому замість обличчя він зміг побачити тільки довге розпущене волосся, що спадало на її плечі. Але йому і не треба було бачити її обличчя щоб взнати що вона сьогодні, як і завжди, не нанесла на лице і граму макіяжу залишивши своє обличчя природно красивим. Блакитні очі, маленький ніс, завжди усміхнені вуста – все це неодноразово змушувало його серце битись швидше, з’являлось майже в кожному сні.
Не встиг Саша обміркувати слова для привітання як його тіло невідомим для нього станом перенеслось до неї і їхні вуста зустрілись в привітальному поцілунку. Відчувши, що їй його поцілунок приносить стільки ж задоволення як і йому Олександр не поспішав розривати обійми і переривати поцілунок. Але, помітивши боковим зором, що на них вже починають задивлятись люди з сусідніх столиків і до них направляється офіціант, закохані відпустили один одного і повернулися до реального світу.
- Щось будете замовляти? – поцікавився підходячи офіціант.
- Те саме, що і їй, будь-ласка. – відповів Лутцаєвський сідаючи напроти неї.
Офіціант, ледь помітно поклонившись, рушив виконувати замовлення. Декілька секунд Саша збирався з думками одночасно проводячи офіціанта поглядом а потім почав розмову про те заради чого він і прийшов сюди:
- Люба, ми вже не один тиждень зустрічаємось і, я вважаю, що наші відносини пережили той час коли ми були тільки закоханими...
Він замовчав надіючись, що вона якось його підтримає але вона мовчала хоча по обличчю і погляду було видно, що її ця розмова зацікавила. Саша продовжив:
- За цей час ми взнали один про одного все, що тільки можна було. Мені здається, що я знаю тебе все життя. Як на мене, в тебе така ж думка про мене. Тому – в цей момент юнак витяг коробочку, поклав на стіл і відкрив її повернувши до неї – як ти дивишся на те, щоб ми завтра обвінчались?
От і все. Він відчув, як вмить з його плеч звалився тягар, потрібні слова були сказані і залишилось тільки почути її відповідь. Вона не змусила себе чекати:
- Саша, коханий, ти не уявляєш, як я довго цього чекала. Скільки разів я намагалась сказати це саме тобі. Саша ти просто лапочка.
- Значить відповідь „Так”?
- Ні, відповідь, само собою, „Ні”.
Такий поворот дій був повною несподіванкою для Саші і він пропустив декілька наступних її слів перебуваючи в напівшовковому стані.
- ... Я змогла це зробити, я змусила тебе запропонувати мені свою руку і серце. Ти не уявляєш наскільки це важко. Ще декілька тижнів і я б не витримала твоїх дурнуватих теревень. Ну а тепер прощайте Олександре і, я надіюсь, я вас більше не побачу.
Вона витягла з сумочки гривню, поклала її на стіл і встала із-за столика:
- Це за сік – промовила вона через плече відходячи від столика і виходячи з кафе.
Лутцаєвський ще деякий час перебував в повному шоку і беззмістовним поглядом дивився на двері через які вона вийшла. З цього стану його вивів офіціант:
- Ще щось будете? – запитався він ставлячи на стіл стакан соку.
- А... так. Будь-ласка пляшку горілки і ще один стаканчик.
Запивати розлуку з коханою Саша вирішив горілкою і якомога швидше. Офіціант, як випадковий глядач драми прекрасно зрозумів стан і бажання клієнта і поспішив якомога швидше виконати замовлення клієнта.
Через деякий час гроші закінчились і горе-закоханий був змушений розпрощатись з кафе і офіціантом. Той ще запропонував хлопцеві замовити таксі але клієнт вирішив пройтись. Два золотих кільця, а саме вони були в коробочці, він заклав в найближчому ж ломбарді в найближчому метро. В сусідньому кіоску Лутцаєвський купив собі ще пляшку пива на завтрашній ранок і чогось по міцнішого на сьогодні. Рядом, в аптеці, взяв пачку аспірину і такий рідкісний дімедрол.
Додому підвипивший юнак вирішив добиратись пішки – на поверхні було легше уникнути зустрічі з міліцією ніж в метро. Дійти йому вдалось тільки до парку. Наступною його кафешкою стала лавочка біля пам’ятника Шевченкові. Офіціанта не було але це було вже не головним так само як і відсутність стаканчика. Справившись в горілкою і пивом Саша вирішив трішки просто посидіти на лавочці, сконцентруватись для дороги до дому.
З медитації його вивела необхідність відійти в більш темні місця парку. Саме там він і залишив все те що випив і з’їв за сьогоднішній день. Разом з полегшення прийшла і тверезість – саме те чого зараз йому зовсім не треба було. Присівши на лавочку Саша почав розмірковувати як би напитись так щоб на довго і без наслідків. І тоді то він і згадав про дімедрол. Деякий час повозившись з упаковкою і висипавши декілька таблеток новоспечений наркоман таки прийняв дозу галюциногену. На цьому його пригоди сьогодні закінчились.
Прийшов до тями Лутцаєвський лежачи на ліжку в якійсь лікарні. На сусідній койці лежали якісь люди. Зайшла медсестра і, побачивши що Саша отямився, відразу вийшла. Зайшов лікар і направився до нього.
- Юначе, можете подякувати Богу і незнайомцю, що викликав швидку допомогу. Ще пів годин і вчорашні ваші пригоди могли стати для вас останніми.
- А що взагалі зі мною трапилось? – Поцікавився Саша. – І, де я?
- Що з вами трапилось треба запитатись в вас. Як ви так додумались змішувати галюциногени з алкоголем? Я вже не питаю де ви їх змогли дістати – зараз це такі рідкісні ліки. А отямились в міському наркодиспансері. – Лікар протяг руку. – Мене звати Дейл Карнеговіч, якщо вам щось знадобиться кличте мене.
Лікар ще провірив хворому пульс і зіницю ока а потім вийшов. Початок дня видався для несклавшогося наркомана дуже цікавим – сусіди по палаті розповідали йому багато нового про нього – те як він потрапив в палату, як себе вів всю ніч і про що говорив скрізь сон. Потім подали обід і, пообідавши, Саша вирішив прогулятись по лікарні. Проходячи коридором і читаючи все, що тільки потрапляло на очі він зупинився біля дверей з написом: „Дейл Карнеговіч психіатр”. Він відкрив двері і зайшов сподіваючись на те, що .......
- Олександр Луцаєвський, вас щось хвилює? – промовив Дейл відриваючи погляд від паперу.
- Ні, просто хочеться поговорити про те із-за чого я сюди потрапив, почути якусь пораду від вас. Не знаю, може, ви як психіатр скажете, що мені робити далі.
Дейл вказав рукою на стільчик напроти свого столу:
- Сідайте. В вас зараз має бути жахливе похмілля але, ви вже вибачте, похмелитись я вам не дам – ви в лікарні і будь-який алкоголь вам зараз протипоказаний...
- Ні – перебив лікаря Саша – я до вас по іншій причині. Надіюсь в вас є декілька хвилин щоб вислухати мене?
Отримавши позитивний кивок голови він продовжив:
- Все почалось рівно двадцять сім днів тому. Я якраз вийшов з інституту і направлявся до дому коли вона підійшла до мене...
Луцаєвський говорив набагато довше ніж декілька хвилин. Він говорив про неї, про себе, про їхнє знайомство, відносини, кохання, вчорашній вечір... Дейл слухав мовчки, інколи задаючи питання для уточнення тої чи іншої ситуації, чи киваючи головою.
- Потім я отямився в вас тут. Наскільки я зрозумів це „п’ятнашка”, так?
- Так, ви зараз знаходитесь на Пушкіна п’ятнадцять в Харківській психіатричній лікарні.
- Тверезо переглянув події минулого і цього місяця і мушу признати, що я не знаю що мені робити? Порадьте мені щось як психіатр. Ви ж лікар людських душ.
- Людських душ кажеш. – лікар встав і підійшов до шкафа, відкрив одну з її дверець і витяг звідти книжку. – Давайте я вам краще дам почитати цю книжку, все одно я вас не випишу раніше ніж за тиждень – будете мати, що почитати. Вона має допомогти знайти відповіді на деякі питання які вас хвилюють.
- „Уроки для маніяка.” – прочитав Саша беручи в психіатра книжку. – А про що вона?
- Про нейро-лінгвістичне програмування. Не треба кривитись, хоч це і термін психологів він містить в собі багато інформації котру не завадило би знати і вам. В двох словах, це книжка про те як покращити свої можливості людини. А також вона допоможе захиститись від людей котрі цю інформацію використовують в поганих цілях.
- Хм. Ви мене заінтригували. Ну я побіг читати.
Луцаєвський подякував і вийшов. Пообідавши він відразу взявся за читання книги. Спочатку випадкові речення з різних частин книжки а потім відкрив її на першій сторінці і почав читати її з початку. Там були описані всі їхні стосунки, розмови, дії, одежа, стиль ведення розмови навіть більшість її повадок. Книжка розповідала про те, як знайти чи завоювати собі друзів а при деякій зміні цілі – про те як знайомитись, розмовляти і вести себе з особами протилежної статі щоб добитись їхнього кохання.
Там було все: їхнє перше знайомство, стиль яким вона розмовляла, навіть її погляд очей який йому заворожував. Тепер стали зрозумілими її „зникання” час від часу коли він не находив собі місця і рвав на собі волосся з думкою, що вона більше не повернеться, і наступні дні коли він думав, що це найкращі дні в його житті, коли вона весь час приділяла йому і виконувала будь-яке його бажання. Відірватись від книжки він зміг тільки тоді коли в палату зайшла медсестра і вимкнула світло оголосивши нічний час. Відірватись тільки для того щоб вийти в коридор і дочитати книжку сидячи на лавці. Спати Олександр відправився тільки тоді коли дочитав останню сторінку, добре що хоч читати він вмів по прискореному методу і майже шістсот сторінок прочитав за три години.
Потім була безсонна ніч коли обдумуючи все те, що відбулось між ним і нею, все що тільки-но що прочитав. Ніч під час котрої Саша змінився, кардинально змінився. Ні, він не перетворився в когось чи щось інше, він так і залишився Луцаєвським Олександром, але тільки зовні. Внутрішній його світ повністю змінився. Він став більш жорсткішим, егоїстичним. Може хтось скаже, що він став дорослішим і не сильно помилиться. В будь-якому випадку той скромняга яким його знала сім’я, друзі, одногрупники зник цієї ночі.
Ранком він зайшов до Дейла і попросив в нього ще книжок по нейро-програмуванню і всьому, що з ним зв’язано. Всі дні, що він провів в лікарні Саша читав книжки, котрі брав в психіатра і намагався якомога більше запам’ятати з всього, що прочитував. За день до того як його мали виписати він взяв в Дейла книжки в яких, на його думку, були самі цікаві уроки для того щоб ще раз їх перечитати.
На наступний день, з самого ранку його виписали з лікарні з карткою про психічний розлад організму – „жовтою карткою” як її називають в народі. Справка була виписана по сьогоднішній день і тому іти в інститут вже сьогодні йому було не потрібно. Він вирішив спробувати на практиці те, що прочитав за час перебування в лікарні. Жертвою вибрав першу ж дівчину, що йшла напроти нього з квіткою в руці, тим більше, що її фігура була дуже і дуже обнадійливою.
- Давай я тебе перенесу через дорогу?
- Думаю, в тебя не зможеш. – дівчина розгубилась але миттєво взяла себе в руки – в кінці-кінців Саша був не перший хто намагався до неї „клеїтись” на вулиці.
- А чому ти так впевнена, що я не зможу перенести тебе? – слова самі приходили на думку. І йому навіть самому стало цікаво коли він „проколиться” і вона його пошле подалі.
- Ну якщо б це був Камаз, тоді так...
- Ти що боїшся камазів? По-моему, хомячки в цьому плані набагато небезпечніші...
- Чому це?
- В мене був якось один хомяк... і я почав помічати за ним дивні речі.- Говорячи словами Остапа Бендера Сашу понесло і йому це подобалось – світ відкривав перед ним нові горизонти про котрі він раніше навіть і не знав. -Гхм, да ми не про це. От в тебе звідки квітка: подарив хтось чи з розпродажу ідеш?
- Взагалі то я на концерт Меладзе іду.
- Меладзе класний співак. Правда, думаю, він тебе забуде відразу ж. Тому оригінальніше було б подарити цю квіточку такому загадковому юнакові, як ваш покірливий слуга.
- Цей загадковий юнак краще б сам взял квіти і подарив якій-небудь дівчині. Було б більш оригінально.
- Та ну, за звичай такі мадам кажуть "дякую", забирають квіти і все. Не всі ж такі ніжні і турботні, як ти.
- Ну... Я б зробила так само. – Дівчина посміхнулась, напевне, згадавши випадок з свого життя.
- Мда, а ще кажуть, що всі чоловіки свині. Слухай, так чому ти ідеш не в бік концерту?
- А він буде тольки через годину, так що мені треба вбити десь час.
- Эх, час не проведеш...- Відчуваючи, що ще одна-дві фрази і він не витримає і розсміється Саша вирішив на цьому закінчити свій перший експеремент. - Справи, я піду, щасливо!
Дівчина з подивом подивилась на нього, можливо, вона очікувала продовження розмови але все що вона встигла побачити це спину дивака, що переходив через дорогу.
Луцаєвський ішов додому, ніби, на крилях. Він відчував в собі нову людину, нові здібності. Він по іншому почав дивитись на дівчат – якщо раніше вони здавались йому мало не інопланетянами то тепер вони скоріше були сировиною для його експериментів в нейро-програмуванні.
До дому він вернувся після обіду, добираючись туди пішки і час від часу пристаючи до дівчат, що зустрічались йому по дорозі. На хаті вже була його сестра - Таня котра дивилась мультики по телевізору. Розмовляти зараз з нею не хотілось але він знав, що так просто вона його не залишить. На диво, сестра дала брату час на підготовку до словесного бою додивляючись мультфільм. Він вирішив цим скористатись.
Швиденько перекусивши на кухні, Саша подзвонив своєму старому товаришеві Дімону:
- Дімон. Так це я. Мене вже виписали. Прикінь мені жовту карточку дали. Ні, чесно. Ти зараз нікуди не спішиш? Окей, тоді я щас до тебе зайду.
Кінувши трубку на телефон і пішов одіватись. Як тільки він відкрив двері на цей звук в коридор вискочила Таня. Але брат встиг випередити її запитання вискочивши з хати і з фразою „Я в Дімона” закрив за собою двері.
Дімон жив в сусідньому під’їзді того ж будинку на тому ж самому поверсі, що і Луцаєвський. Навіть Квартири і власні кімнати і квартирах в них були розміщені ідентично. Саша і Дімон не були товаришами з самого дитинства – його сім’я переїхала зі Львова в Харків три роки тому. В зв’язку з тим, що Дімон раніше жив на західній Україні він мав дивний акцент якого майже позбувся. Але інколи він переходив в розмові з російської на чисту українську мову, щоб поприкалюватись з російськомовного населення міста котре його взагалі не розуміло до якого, між іншим, відносився і Саша. Він був одноліток з Луцаєвським, вони, навіть, вчились на одному курсі одного і того самого інституту тільки на різних спеціальностях. На зріст Дімон був трохи вищим за свого товариша. А тренування з важкої атлетики, баскетболу в боротьби зробили з нього красеня на котрого зглядували багато дівчат інституту і міста. Не зважаючи на свій вигляд він так до цього часу і не мав серйозних відносин з дівчатами – перепоною цьому був його нерішучий характер із-за якого проста розмова з дівчино чи незнайомою людиною перетворювалась для нього в героїчний вчинок. Саме тому в нього за три роки життя в Харкові не назбиралось і з десяти друзів. Олександр був його першим і найкращим товаришем в Харкові. Ось чому Саша зараз стояв перед дверима Дімона і тримав палець на дзвінку.
- Привіт. – привітався Дімон відкриваючи двері. – Заходь. Де ти пропадаєш?
Дімон знав, що його товариш лікувався в наркодиспансері, навіть декілька разів провідував його. А запитував він скоріше для приколу, чим з переживання. Він навіть не став чикати гістя в коридорі а пішов в свою кімнату.
- Дімон щас я тобі таку фішку здам ти офігієш. – Саша зайшов до кімнати і розлігся на ліжку.
- Ти закохався в медсестру? – Дімон зробив вигляд, що його тільки, що осінило неймовірною здогадкою.
- Нє, я серйозно. Якось декілька днів назад я зайшов в лікарню провірити свій стан здоров’я...
- Ага, я також замітив, що останнім часом в тебе були розшатані нерви – перебив його Дімон.
- Все, не перебивай мене, а то в мене „жовта карточка” – стукну тебе і мені нічого не буде. Так от, мене обстежили і запропонували декілька днів провести в них для стабілізування нервової системи... І от, лежу я в палаті, скука неймовірна, пішов я в когось взяти щось почитати. І, ти прикінь, психолог підігнав мені моднєйшу книжку....
- Психолог? Тебе, що на філософію потянуло?
- При чому тут філософія? Я тобі кажу – по психології книжка. Спочатку читав, думав що пурга якась але потім зрозумів - психологія рулить.
- А що ти там такого вичитав? – Дімон зацікавився що ж це таке весь час, як він не заходив до Саші в лікарню, читав його товариш.
- На перший погляд ніби нічого особливо – Всякі поради, як завести друзів, продвинутись на роботі, самому створювати своє майбутнє. Тіпа тої пурги, що продають і продають на кожній станції метро. Тільки якщо переглянути там декілька пунктів, змінити цілі то виходить рульозна книжка по кадрінню дівчат.
- І що там такого?
- Та все: як і що говорити, як себе вести в тій чи іншій ситуації. Як бути самим оригінальним, самим цікавим, самим прикольним хлопцем в тусовці. На що насамперед звертають увагу дівчата в твоїй розмові і зовнішності.... Короче, все. Такий прикол – нейро-програмування називається.
- Чого? Що ти тільки таке страшне сказав?
- Нейрон-програмування. НЛП скорочено.
- І що? Ти на це повівся, начитався і став самим-самим крутим. Прям Казановим і зараз за дверима моєї квартири тебе чекає табун Брітні Спірсів і при вході в під’їзд ще „Блєстящі” разом з „Стрєлками” тусуються – їх бабка при вході в під’їзд не пускає.
Саша, можливо б і не переконав Дімона але в нього в рукаві був запасний козир. Скоріше не в рукаві а в кишені і не один а цілих шість. Саме ними він і вирішив скористатись щоб переконати Дімона в своїй крутості. Він витяг з кишені жменю папірців в виклав їх на стіл:
- „Стрєлки” не „Стрєлки” але декілька знайомств це мені допомогло зробити по дорозі до дому. До речі на днях у нас побачення з двома красунями, так що якщо не маєш як провести найближчі вихідні то звертайся до мене.
Дімон взявся перечитувати номери телефонів і іменна дівчат з котрими познайомився Саша сьогодні.
- Солідно. Якщо це не черговий жарт. – Дімон віддав номери назад. –А тепер послухай мою новину.
- Давай, колись, що там в тебе. – Саша присів на ліжку.
- Я дістав собі нет халявний. Але він тільки нічний, – поспішив заспокоїти товариша Дімон – це логін і пароль з фірми мого батька.
- Чорт. А з якої години ти залазиш туди?
- Позавчора в одинадцятій а вчора я трішки гульнув то аж в першій.
- Фартовий ти. А залізти до тебе на ніч якось можна?
- А ти мене навчиш дівчат “знімати”? – задав зустрічне запитання Дімон.
- По рукам. Сьогодні вже навряд чи ми кудись підемо але прямо таки завтра я візьмусь за твоє навчання.
Саша забув тільки добавити, що сам він тільки сьогодні набрався хоробрості підходити на вулиці до дівчат.
Так вони і просиділи до вечора, Луцаєвський розповідав про лікарню і як йому там жилося а Дімон про останні новини з інституту. Розійшлись вони вже пізно ввечері коли до кімнати вже в котре зайшла мати Дімона і натякнула про пізню годину.
Дома Саша в першу чергу перерив всю свою кімнату в пошуках будь-яких речей які могли залишитись від неї. Фотографії, блокноти, подарунки, забуті нею речі – все це безжально викидувалось в смітник. Навіть сторінки на яких вона розписувала авторучку чи малювала якісь квітки були вирвані і викинуті.
І вже о півночі Олександр нарешті заспокоївся, ліг на диван і взявся читати свою улюблену книжку “Хроніки Амбера”. Так він і проснувся ранком з книжкою в руках.
- Вставай сплюх, канікули закінчились – пора в інститут. – розбудила брата Таня.
- Я також радий тебе бачити сестричка. – Пробубнів спросоння Саша.
Батьків дома не було – вони вже пішли на роботу. На кухні його чекала “улюблена” Мівіна. Життя поверталось в свою колію і вже нічого не нагадувало про те, що ще недавно Саша був самим закоханим хлопцем світу. Хіба що тільки довідка з лікарні показувала, що з ним щось трапилось. Але вже в інституті його чекали нові сюрпризи.
При вході до Харківського Інституту Радіоелектроніки Олександра зустрів його однокласник Хуз. Хузів нік походив від останніх трьох був англійського алфавіту котрими він підписувався кругом де тільки міг. Звичайно, слово “Xyz” читалось далеко не як Хуз але з чиєїсь легкої руки він став Хузом і не сильно переймався неправильною вимовою свого ніка.
- Привіт пропажа. – привітався Хуз.
- Як воно? – запитався в відповідь Саша.
- Нормально. Слухай, Саня, в мене є для тебе пропозиція – одній фірмі потрібен продвінутий по вебмоделюванню працівник. Я на дві роботи одночасно не потяну а от ти мав би їм підійти – вебмоделюванням ти якось вже грався, англійську знаєш краще за Маргарет Тетчер, ти їм маєш підійти.
- А що за фірма то? І що мені робити треба буде?
- Та один дослідний інститут. Вони вирішили розширитись в інтернет от і набирають собі комп’ютерщиків. А по роботі – будеш продвигати їхню кантору в інтернеті, розповсюджувати про них рекламу чи шукати якісь замовлення для них. Ти не стрімайся – Хуз похлопав одногрупника по плечу - робота не напряжна, ти справишся.
- А що вони платять?
- Два тижні стажировка а потім триста гривень в місяць.
- Нормально. Сьогодні ми зможемо до них потрапити?
- Без проблем, давай обламаємось з четвертою парою, все одно нікому не потрібна лекція по техніці безпеки, і підемо в контору?
- Бачить Бог – не хотів я починати прогулювати з першого ж дня але.... – Саша посміхнувся і зайшов в інститут.
- Гроші правлять світом. – підтримав однокласника Хуз заходячи в приміщення в слід за ним.
Перші три пари пройшли без особливих пригод: основи електроніки, вища математика, історія, все як і завжди. До весняних екзаменів залишилось трохи більше чотирьох тижнів і студенти починали братись за голову – діставати конспекти в студентів з старших груп, шукати “виходи” на вчителів, що будуть приймати екзамени, думати як би по веселіше провести вихідні і кого з однокласників а особливо однокласниць брати з собою на гульбани, що постійно відбувались в гуртожитках. Пригоди почались на великій перерві між третьою і четвертою парою.
- О, Дімон. Привіт. Слухай, давай сьогодні на дівчат підемо не після пар а трохи пізніше, - товариша Саша зустрів в холі головного корпусу – головному місці зустрічей студентів ХІРЕ – мені треба піти на співбесіду. Можливо скоро буду мати роботу.
- Без проблем, тільки передзвони мені. Я буду дома. – така новина розчарувала Дімона але він розумів, що робота є робота.
Саша помітив Хуза і махнув йому рукою:
- Хуз, давай сюди. Твоя “мобіла” з тобою? – поцікавився Олександр коли той підійшов блище.
- Зі мною. Треба комусь подзвонити? – запитався Хуз здороваючись з Дімоном.
- Ні, хочу одну ідею провірити на практиці. Дай мені її на хвильку. Дзвонити нікому не буду. – похапцем добавив Саша.
Хуз витяг мобільний телефон і дав його одногрупнику. Той відійшов подалі і, ніби ненароком, зупинився біля двох дівчат. Потім він дістав телефон і зробив вигляд, що розмовляє з кимось. Вимкнув телефон і поклав його в кишеню, повернувся до дівчат і почав з ними про щось розмовляти. Дівчата посміхнулись і поговорили з Сашею а потім пішли своєю дорогою.
- Лєна і Оксана. – Промовив Саша повернувшись до компанії і повернув Хузу телефон. – В Лєни номер телефона 123558 а в Оксани 135304.
- А що ти їм сказав? – Запитався здивований Дімон.
- Зробив вигляд, що розмовляю з кимось по телефону про них. Пообіцяв, що візьму в них номера телефонів і в них не залишилось вибору – я ж вже пообіцяв.
- Тупо – фиркнув Дімон – як на таке можна повестись?
- НЛП Дімон. Я ж тобі казав, що нейро-програмування робить чудеса.
- Ну що, пішли? – Запитався Хуз.
- Пішли. Дімон, чекай мого дзвінка.
Співбесіда виявилась простою до неможливого – начальник фірми по кадрам – Василь Іванович запропонував Саші знайти інформацію про фірми котрих могла б нова технологія виготовлення дорожньої бруківки. Для Саші, котрий на пошуках рефератів “собаку з’їв” пошук таких фірм виявився не такою вже й важкою задачею і через годину він міг запропонувати начальству три харківських фірми, чотири фірми по Україні і ще дві в Польщі і Росії.
- Дуже не погано. – Похвалив його Василь Іванович. – Як у вас сьогодні з часом?
- Я нікуди не спішу, якщо ви це маєте на увазі.
- Тоді для вас є ще одне завдання – як я зрозумів ви непогано знаєте англійську мову. Я б хотів побачити як ви перекладете один текст.
- Без проблем, давайте його сюди. – Саша про себе на чому світ стоїть кляв Хуза, роботу і Василя Івановича тому що зривалась його зустріч з Дімоном але вигляду не подав – йому була дуже потрібна ця робота.
Василь Іванович вийшов і через хвилину повернувся в папкою.
- Тут все, що вам потрібне. Можете поки що працювати за тим комп’ютером – він вказав рукою на найближчий комп’ютер – денна зміна в нас з восьмої до восьмої але поки в нас немає постійних робітників в цьому відділі.
Луцаєвський відкрив папку і зрозумів, що він тут сьогодні на довго:
- Можна я зроблю декілька дзвінків перед тим як приступити до роботи? Попереджу дома, що я сьогодні буду пізніше. – поцікавився Саша відриваючи голову від папки.
- Без проблем. Телефон в прихожій.
Першим ділом він подзвонив додому:
- Таня? Привіт, це я. Слухай, є мати або батько дома? Є мама? Поклич її до телефону. Мама сьогодні я буду трішки пізніше – я зараз на співбесіді по роботі. Так, по роботі. Ні, все нормально, я вже поїв. Не треба мене чикати і повернусь пізно. Постараюсь на метро але ще не знаю. Все я спішу.
Другий дзвінок був Дімону:
- Добрий день. Покличте будь-ласка Діму. Дімон? Привіт. Тут такий аблом – напрягли мене серйозно – роботи на весь вечір. Правильно, сьогодні нічого не вийде. Завтра? Можна завтра, тільки б я не проспав. Я ж кажу – роботи надовго. Гаразд, тримайся.
Саша взявся за роботу. Текст був не важким – реклама цієї самої плитки, але його було багато. Налаштувавшись на серйозну роботу він в продовж декількох годин чесно перекладав текст, але близько дев’ятої години фірма опустіла і новоспечений робітник вирішив трішки розслабитись. Першим ділом він почав шукати в Інтернеті, до якого були підключений і його комп’ютер також, будь-що що зв’язано з НЛП, потім закачав собі декілька рефератів котрі могли йому знадобитись в найближчому майбутньому, після рефератів Саша почав шукати спілкування. І тоді він потрапив на uachat. Саме в цей момент відбулась друга кардинальна зміна в його житті про котру він ще буде довго згадувати інколи з сумом але частіше з посмішкою.
Першою проблемою перед котрою він зустрівся був нік. Входити в чат під банальним “Саша” не хотілось, тянуло на романтику, інтригу, загадковість. Він подивився в кут монітора, прочитав “Samsumg”, перевів погляд на екран, ще раз перечитав всі слова котрі тільки були на сторінці з регістрацією і тоді йому в пам’яті виплили слова котрі він прочитав вчора вночі в “Хроніках Амбера” – “...тому його і називали Рендомом – випадковий, сьогодні один, завтра інший...”
- Random. Хм... А чом би й ні? Випадковість.
Саша задумався над цією ідеєю, зважив в думках всі плюси і мінуси ніка котрі тільки прийшли йому на думку і... ввів слово “Random” в графу з іменем. В цей момент він ще не знав що цей нік стане одним із самих популярних на чаті, його будуть проклинати і любити, прислуховуватись до кожного його слова і посилати його як тільки побачать на чаті, із-за нього дівчата будуть іти на самогубство а модератори перекривати айпішнік. Але це все буде потім, зараз Саша заходив в чат вперше під нікому не відомим ніком – Рендом.
В чаті відбувався звичайний флейм, котрий можна було побачити кожного вечора на кожному чаті інтернета: хтось співав в чаті пісні, хтось виставляв віртуальне пиво і дарував дівчатам віртуальні квіти. Троє хлопців влаштували перебранку з використанням зовсім не нормативної лексики поки модератор не викинув їх всіх з чата. Декілька дівчат і хлопців мовчали і не реагували на весь цей шум в чаті. Спочатку Саша подумав, що їх вже немає в чаті але потім зрозумів, що вони розмовляють в приваті між собою і мало звертають уваги на решту чата.
- Добрий вечір. Я тут вперше. Допоможете мені розібратись в можливостях чата?
Відповіддю було все – від банального посилання на три букви в приваті до згоди в допомозі.
- Все просто. Набирати текст ти вже навчився. Текст піде приватом якщо натиснути на кнопку “приват”. Не забуть перед текстом ввести нік того кому будеш щось говорити. Кнопка “і” в правому нижньому кутку – анкета яку ти можеш заповнити на себе, щоб тобі не задавали дурних запитань.
В Саші аж очі розширились від здивування коли він побачив скільки і за який час надрукував якийсь “Агент_007”.
- А як подивитись чужу анкету?
- Натискай на його нік справа лівою кнопкою мишки а потім на “і”.
Гість спочатку переварював “справа лівою кнопкою” але потім розібрався в механіці чата і почав перечитувати анкети кожного з присутніх на чаті. Саме тоді він і знайшов її, дівчину котра проллє із-за нього не одну літру сліз і вип’є не одну пачку валідолу, дівчину котра довший час буде його вважати своїм ідеалом і ще довше своїм головним ворогом. Він зустрів Мерлін.
- Добрий вечір красуня. Я тут почитав вашу анкету і бачу, що ви з Харкова. Я також з Харкова. Ви не знаходити це достатнім аргументом для ближчого знайомства?
- Крім мене зараз на чаті ще три харків’янки: Інна, Малая і Віоллета. Чому саме зі мною?
- Тому що вашу анкету я прочитав скоріше ніж їхню. – Відповів чесно Саша.
- Ясік. Ну давай знайомитись. Тільки давай на ти. Тебе як насправді звати?
- Саша.
В цей день він дізнався ще багато чого нового: про те, що в Харкові збирається тусовка інтернетчиків котрі хотіли спілкуватись не тільки в чаті але і в житті. Про те, що в цьому чаті збирались люди зі всієї України і не тільки. Що з людьми чиї ніки були виділені синім кольором а смайликики були одягнуті в окуляри краще не жартувати – вони були модераторами і виганяли таких жартівників з чату. Що він був не єдиним фанатом старенької гри “Fallout” і книжок в стилі фентезі. В цей вечір він взнав, що в Запоріжжі живе дівчина з ім’ям Даша і ніком “Vodka” в чаті. Дівчина з котрою в нього буде перший віртуальний любовний роман. Взнав він і багато іншого, наприклад те що сьогодні він буде добиратись додому пішком.
Поспати Саші вдалось тільки три години, потім задзвенів годинник і почався ще один важкий день в житті молодого студента. День серйозно ускладнювався із-за короткого сну.
На лекціях сьогодні Луцаєвський спав сном немовляти і навіть атомна війна не змогла б розбудити його. На практичних парах він дивився на дошку остікленілим поглядом червоних від безсоння очей. Під час перерв Саша робив спроби переміщатись між кабінетами в надії на декілька хвилин сну котрі могли чикати його перед наступною парою. Після останньої, четверної, пари він випадково зустрів Дімона. Зустрів тільки тому, що наштовхнувся на нього виходячи з інституту.
- О, привіт друзяко. Ти чого такий “убитий”? – запитався Дімон ледь привідкриваючи вуста. Було видно, що для нього ця нічка також була не з легких.
- Та на роботі затримався. А ти?
- Спочатку книжку читав а потім а чаті сидів довший час.
- Що за книжка? – поцікавився Саша байдужим голосом.
- Нейрон-лінгвістичне програмування.
- І як? Признав?
- Да ти що. Тотальний рульоз. Я був офігєвший коли читав.
Всю дорогу додому Дімон і Саша ділились своїми враженнями від НЛП: кому які думки сподобались, хто що вважає що зможе зробити краще ніж книжка описує. Потім поділились своїми пригодами в чатах – виявилось, що Дімон знає Малую і Мерлін котрі крім uachat’a ще заглядували на харківський чат “Тачанка”.
- Слухай, давай підем на їхню чатовку, вона якраз сьогодні, познайомимося з дівчатами.
- Ідея. Давай підемо. Заодно попрактикуємось в НЛП.
- Тоді я поки що висплюсь, дзвони в п’ятій. Чатовка на шосту. Я пішов.
Дімон не оглядаючись, як робот з сівшими акумуляторами, поплівся до свого під’їзду а Саша точнісінько в такому самому стані до свого. Пройде декілька тижнів в чотири години сну в добу стануть для них звичайною справою а чатовки стабільним місцем для розминки в своїх нейрон-лінгвістичних умінь.
Чатовку вони побачили ще здалеку – була субота і людей зібралось на диво багато. Для Дімона і Саші їх було просо дуже багато.
- Ті двоє, стоять трохи поодаль від решти. – Саша кивнув в сторону двох дівчат. - Брюнетка і шатенка. Готовий?
- Завжди готовий.
Саша і Дімон рушили до дівчат... Patch 1.01
- Зникли згадування про батьків Рендома.
- Зникло ім’я Хуза
- Виправлена велика кількість банальних помилок
- Зменшено кількість слова “Дімон”
- Змінено назву книжки котру дав Саші Дейлі
- Слово “Саша” стало з’являтись в творі на 73 рази менше Взагалі-то це частинка багатосерійного творива але на решту я або забив або не хочу її показувати.
Перший Бан - Причина: "За гарне володіння італійською мовою"
Другий Бан - Причина:"Форум має бути живим а не чекати по декілька днів на повідомлення" (чи щось таке)
Третій Бан - Причина: "Захарив"
| |
| |
